Tarasz Sevcsenko Emlékoldal
| |||||||||||||||
БаришівкаБаришівський музей Т. Г. Шевченка — музей у селищі Баришівка (Київська область), присвячений життю і творчості Тараса Шевченка. Засновник Баришівського музею Шевченка — український історик і радянський партійний діяч Василь Семенович Костенко (1912–2001), який подарував свою приватну колекцію шевченкіани Баришівці. Вийшовши на пенсію, Василь Костенко за допомогою місцевої влади добився створення в Баришівці музею Шевченка. Його колекція стала основою Баришівського музею, створеного 1987 року. Впродовж багатьох років Костенко проводив тут екскурсії для відвідувачів.
Тарас Шевченко відвідав Баришівку 1843 року. Відвідини Баришівки Шевченко описав у своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». У Баришивці Шевченко гостював у прокурора Тимофія Никифоровича Бориспольця, який був батьком художника Платона Бориспольця, поетового друга, земляка й товариша по навчанню в імператорській Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. У період перебування в Баришівці Шевченко відвідав курган, який зберігся до наших днів і знаходиться біля міста Березань. Вважається, що саме тут він писав свій вірш «Розрита могила».
Україна, Київська область, Баришівка, вул. Жовтнева, 5
| |||||||||||||
Санкт-ПетербургМайстерня Тараса Григоровича Шевченка в будівлі Академії мистецтв була відновлена в 1964 році. Майстерня займає невелике приміщення з антресолями. Саме тут Шевченко працював в останній, петербурзький період свого життя, з 1858 р. по 1861 р. В Академії мистецтв він створив свої найкращі гравюри.
Росія, Санкт-Петербург, Університетська наб., б.17
| |||||||||||||||
Є у Моринцях подвір’я, на якому стояла стара хата Мефодія Тютюнника, батько якого був чумаком. 1964 р. з ініціативи Івана Гончара у хаті, що вже довго стояла пусткою зробили етнографічний музей. Так і відома вона під іменем хата чумака. Та нажаль на сьогодні побачити її не можливо. Хату розібрали, бо була вже в аварійному стані. Тільки от ремонт чомусь почали у жовтні, а за технологією українська хата після реконструкції має гарно просохнути. Та є надія, що ця автентична пам’ятка все ж таки не загине.
1989 р. було відтворено в селі дві хати: хату Якима Бойка – діда Тараса по його матері, та хату Копія, у якій півтора року жила сім’я Шевченків. З 1992 року вони ввійшли до складу історико-культурного заповідника „Батьківщина Тараса Шевченка”. У такій хаті у Якима та Параски Бойків 1783 року народилася донька Катерина, мати Тараса Шевченка, тут пройшли її дитячі та юнацькі роки. Тин навколо подвір’я виплетений з вербової лози, подвір’я охайне та затишне. Поруч з хатою цікава пам’ятка народної архітектури – дерев’яна надвірня комора, або клуня, перенесена на це місце із Шевченкового. З дня побудови її більше ста літ. В інвентарній книзі села Моринці за 1796 рік записано, що сім’я Якима і Параски Бойків має ниву, леваду, віз, пару волів, а також пасіку на 34 колоди.
Катерина Бойко та Григорій Шевченко побралися у 1802 р. й оселилися , як тоді було прийнято у батьків молодого. Але сім’я була великою, жили тісно тож у 1810 році молода родина з дозволу пана В.В.Енгельгардта переселилась до Моринець в хату Андрія Колесника (по-вуличному Копія). Господар в той час був у засланні, а хата його пустувала. Ось в цій хаті і народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. І знову немає спокою молода родина. Копій втік із заслання й створив такий собі загін молодців, що промишляв розбоєм. Пограбованим ділився з найбіднішими селянами. Вважав він, що Шевченки мають платити за хату та землю, якою користувалися. Тому 1815 року Шевченки повернулися у Керелівку.
Україна, Черкаська обл., с. Моринці
| |||||||||||||||
На місці хати, в якій зростав Кобзар, зараз стоїть пам’ятник «Тарас мандрує». Нажаль в кінці ХІХ ст. у хату влучила блискавка й вона згоріла. Належала вона нащадкам старшого брата Т.Г. Шевченка Микиті. На той час в тій дуже старій хаті вже ніхто не жив, поруч стояла новозбудована хата. Тож садиба належала Шевченкам аж поки тут не розпочалося будівництво музею. Ще у 1960-ті на садибі проживав Харитін Прокопович Шевченко – прямий нащадок Микити Шевченка.
1939-го року урочисто відкрито музей поета. Зараз для відвідувачів відкрито п’ять залів, що розповідають про сім’ю, в якій народився та зростав наш національний геній, про його дитинство. Представлені меблі родини й меблі з палацу Енгельгартів, де служив ще малий Тарас. На садибі на честь 175-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка у 1989 р. було збудовано точну копію його рідної хати. Вдалося це зробити завдяки малюнку самого Кобзаря та точному опису, що зробив біограф Шевченка Олександр Кониський. На садибі поховано матір Кобзаря Катерину Якимівну на її прохання. Хотіла молода ще жінка, що покидала цей світ, бути ближче до своєї родини. Коло могили росте кущ калини.
| |||||||||||||
Музей відкритий 10 березня 1986 р. в старій частині міста Орськ, його історичній зоні, на місці колишньої Орской фортеці. Вулиця, де він знаходиться, з 1908 р. носить ім'я великого українського поета. Будинок, в якому розмістився музей, колись належав відомому сімейству орських мешканців. Основу експозиції склав дар Київського Державного музею Т.Г. Шевченка: картини, документи, різні інші експонати. Зали музею безперервно поповнюються подарунками гостей, в основному з України.
Перед відвідувачами розкривається усе життя поета, але головна увага приділена орським місяцям його служби. Вони в панорамах, діарамах, картинах художників і дизайнерів Орська.
Інформація з сайту: http://taras-shevchenko.in.ua
Росія, Оренбурзька область, м. Орськ,
вул. Шевченка, 33
| |||||||||||||
В кімнаті подарунків музею - рушники, виткані та розшиті правнучкою поета Є.В. Ковтун, Шевченко в перекладах на японську, старий портрет, надісланий із Дніпропетровська, настінне блюдо з фаянсу, роботи відомого українского майстра Б. П. Паняди та багато іншого. В створенні музею приймали участь заслужений діяч мистецтв та лауреат Державної премії України А. В. Гайдамака, старший науковий співробітник, а зараз заступник директора з наукової роботи Національного Музею Тараса Шевченка В. М. Яцюк, музейні працівники Оренбургу Р. П. Чубарева, Т. М. Артюшенко, художники А. А. Власенко, В. М. Єременко та інші.
Меморіальний музей має друкований путівник (виданий в 1991 році) та користується популярністю в місті.
Інформація з сайту: http://taras-shevchenko.in.ua
| |||||||||||||||
Ідея створення Музею з’явилася одразу після смерті поета, коли його друзі почали ретельно збирати все, що було пов’язано з ним і його творчістю.
В 1933 р. на базі Всеукраїнського літературного музею в Харкові було створено Галерею картин Т. Шевченка, яка почала діяти з 1934 р. В квітні 1941 р. в Маріїнському палаці Києва відкрився Центральний музей Т.Г. Шевченка, але його діяльність була призупинена у зв’язку з початком Великої вітчизняної війни. В 1941 р. фонди музею були евакуйовані до Новосибірська, але певна кількість експонатів залишилася в Києві.
Після війни музей відновив свою роботу в 1949 р. Сьогодні у виставкових залах музею представлені оригінали картин Т. Шевченка, які принесли йому славу одного з провідних художників Російської імперії. Тут експонуються збережені друзями особисті речі митця, чисельні оригінальні твори Тараса Шевченка, архівні матеріали про часи його навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі та діяльності в складі Кирило-Мефодіївського товариства, рідкісні фотографії поета, прижиттєві видання з дарчими написами.
Окрім творчого спадку Т. Шевченка в музеї представлені живописні та графічні твори його сучасників – К. Брюллова, В. Штернберга, М. Лаврова, М. Сажина, І. Соколова, а також оригінали відомих портретів, створених вже після смерті поета І. Репіним, С. Васильківським, Ф. Кричевським та ін.
Будівля на бульварі Тараса Шевченка, в якій розташований сучасний музей, в другій половині ХІХ ст. належала родині Терещенків – відомих меценатів та колекціонерів творів образотворчого мистецтва. Цукровий магнат і меценат Микола Терещенко придбав її у 1875 році На замовлення нового власника було проведено перебудову будинку в стилі Ренесанс. Після чого, зведена ще в1840-х рр.будівля перетворилася на прекрасний палац і окрасу Києва. У просторих залах маєтку Микола Терещенко розмістив художню колекцію, яка включала картини І.Айвазовського, І. Шишкіна, І. Репіна, В. Верещагіна. Після революції 1917 р. родина Терещенків емігрувала за кордон, будинок було експропрійовано і передано у державну власність. Після війни, коли постало питання про розміщення музею Т. Шевченка, було обрано саме цю архітектурну пам’ятку. Саме тут, у будівлі, де міг бувати Тарас Шевченко, 24 квітня 1949 року відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка. 31 березня 2001 р. музей отримав статус національного.
| |||||||||||||
Один з трьох шевченківських музеїв Києва. Меморіальний музей відтворює атмосферу 1846-47 рр., коли Шевченко жив у Києві аж до арешту по справі Кирило-Мефодіївського товариства. Сам будинок - раритет київської забудови першої половини ХІХ століття. Він збудований в 1835 р. і зберігся до наших днів. І вже тому він унікальний.
Вулиця, на якій жив Шевченко, на той час називалася Козячим болотом. Поет оселився тут у секретаря Івана Житницького. З часом будинок Житницького був перебудований і значно занепав. Після революції він був відданий під житло. У 1925 р. за клопотанням відомого художника, професора Архітектурного інституту Василя Кричевського, будинок був відремонтований. В.Кричевському було доручено художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання проектів кімнат, майстерні й саду. 10 листопада 1928 музей був урочисто відкритий для відвідувачів. Протягом 1928-1941 року він поповнювався роботами радянських художників. У війну музей сильно постраждав, але будинок уцілів. У повоєнний час експозиція була не дуже багатою, але сама справжність настільки «старосвітського» будинку поблизу помпезного Хрещатика справляла на відвідувачів велике враження. Нинішня експозиція розроблена на початку 1990-х років і не містить непотрібного лиску і ідеологічних штампів, пов'язаних з постаттю Шевченка. При музеї - приємний сад, «садок вишневий» - єдиний, що зберігся в центрі міста садибний сад того часу.
Україна, м. Київ, провулок Т.Шевченка, 6-а