|
У всякогосвоядоля
І свійшляхширокий:
Тоймурує, тойруйнує,
Тойнеситимоком
Закрайсвітазазирає —
Чинемакраїни,
Щобзагарбать і з собою
Взять у домовину,
Тойтузамиобирає
Свата в йогохаті,
А тойнишком у куточку
Гостритьніжнабрата.
А той, тихийтатверезий,
Богобоязливий,
Яккішечка, підкрадетеся,
Вижденещасливий
У тебечаста й запустить
Пазурі в печінки, —
І неблагай: невимолять
Нідіти, ніжінка.
А той, щедрийтарозкішний,
Всехрамимурує;
Таотечествотаклюбить,
Такзанимбідкує,
Такізйого, сердешного,
Кров, якводу, точить!..
А братіямовчитьсобі,
Витріщившиочі!
Ліричнийгеройповертаєтьсянапідпиткудодому. Вінлягаєспати і раптомснитьсяйомудивнийсон. Йомуздається, щослідомзасовоювінлетитьнадземлею. Бачитьвін у передсвітанковомутуманісела у ряснихсадках, красивукраїну. Алечомусьтакартинаневикликаєрадості, бо "рай" тойстрашний. Боон з калікизнімаютьлатанусвитинуразомзішкурою, розпинаютьзаподушневдову, єдиного ж їїсиназабирають у рекрути. Попідтиннюшкандибаєпокритка з байстрям, а батько-паничвжерозважається з іншою.
ПоетзвертаєтьсядоБогаіззапитанням, чидовгощетерпітинародовітакунаругу.
Зновугеройпродовжуєсвійполіт. Навкругивінбачитьсніги і раптомчуєгулкайданів. ЦекаторжникипрацюютьнарудникахСибіру. І тутнемаєщасливогожиття. Середзлодіївзнаходяться і революціонери.
Зновупіднімаєтьсягерой у небо. Бачитьвінякесьчитомосковське, читонімецьке, читотурецькемісто. У ньомузнаходятьсятількиодніпалати. Раптомусеспалахнуло, виявилося, щоцерозпочавсяпарад.
Геройпроштовхуєтьсянаперед, зустрічаєдорогоюземляка, якийпропонуєпровестийогодопалацузагроші. Зробившисьневидимим, геройпроходитьдопалат. Бачитьвінцаря, щовиступаєбундючно, і біляньогонепривабливуцарицю.
Викликаєподив, щотакимлюдямприсвяченостількивіршів.
Багатотутрізнихпанів, якінамагаютьсяпротиснутисяближчедоцарськоїпари.
Царпідходитьдонайстаршого і б’є його в пику, той б’є меншого і такпішлодалі.
Геройвирішуєоглянутимісто, бачитьпам’ятникПетру І, якийрозпинавУкраїну, Катерині II, якаїїдоконала. РаптомвінчуєпіснюпрозамордованогогетьманаПавлаПолуботка. З небаспускаєтьсяхмара — білапташка, якаспіває:
І мисковані з тобою,
Людоїде, змію!
Настрашномунасудищі
МиБогазакриєм
Одочейтвоїхнеситих...
Починаєтьсяранок, і додомуповертаютьсядівчата, якихматеріпосилаливночіназаробітки. В сенатідутьписарі, щоббратихабарі. Міжними і українці, якізабулисвоюмову.
ГеройстраждаєзаУкраїною, "бездітноювдовицею". Надумавсявінподивитися, що ж відбувається у царськихпалатах, і побачивтамстрашного з похмілляцаря, щокричавнапідданих. Зновупочинаєтьсякриквідбільшогонаменшого. Раптомцарзіщулився і ставподібнимдокошеняти. Геройзасміявся і прокинувся.
Критика, коментарідотвору, пояснення (стисло)
Поему "Сон" ТарасШевченконаписавпісляповернення з України, враженийстражданнямиземляків.
Епіграфрозкриваєбажанняавторарозказатилюдямправдупросуспільствозла і насильства.
Картинистражданнягнобленихпротиставляютьсязображеннюмізерностіцарськогопалацу, йогопідданих. Царськеподружжязмальовуєтьсяякпотворнінепривабливіістоти.
Засобамисатири у поемі є гротеск, сарказмтаіронія.
Поема "Сон" — перший в українськійлітературітвірполітичноїсатири, Формаснунетількинезатіняєвикривальногозмісту, а начепідкреслюєнереальністьтакогожахливогоіснуваннялюдини.
|
